Японія складається з безлічі гористих островів, що обмежувало контакт між людьми, що живуть в різних районах країни. В результаті такої ізоляції населення різних регіонів Японії стало говорити на різновидах або, як їх прийнято називати, діалектах японської мови. Японці розвинули також окремі різновиди мови для використання в різних соціальних контекстах, суспільних групах і професійних співтовариствах. Такі різновиди називають ще суспільними стилями мови.
A. Місцеві діалекти
Велика кількість діалектів поширена всюди на чотирьох головних островах Японії (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю), а також на дрібних островах, таких, як острови Рюкю (Окінава). Деякі діалекти – наприклад ті, на яких говорять в південній частині Японії, особливо на островах Кюсю і Окінава – є фактично незрозумілими для решти японців, які говорять на інших діалектах. Ще зовсім недавно в Японії, більшість населення якої впродовж життя багатьох поколінь ніколи не виїжджали за межі території свого феодального клану, мова людей, що говорять на різних територіальних діалектах вельми істотно відрізнялася одна від одної. Починаючи з 20-го сторіччя, з започаткуванням єдиної системи шкільної освіти, а пізніше - радіо і телебачення, відмінності між діалектами багато в чому згладилися, а сфера їх вживання звузилася: сьогодні в більшості ситуацій японці користуються стандартною (або «загальним») мовою, а на місцевих діалектах говорять тільки в сім'ї або взагалі в приватному спілкуванні. Дві сім'ї діалектів, якими користується найбільше число жителів Японії, – це діалект, на якому говорять в Токіо і його околицях, саме він і вважається спільною японською мовою, і діалекти регіону Кансай в західній Японії, які поширені в таких містах, як Кіото, Осака, Кобе. Унаслідок розповсюдження спільної японської мови за допомогою телебачення і інших засобів масової інформації, більшість людей, що живуть за межами Токіо, говорять як на спільній японській мові так і на на місцевому діалекті.
Б. Суспільні стилі мовлення
Японська мова використовує ретельно продумані системи виразу ввічливості і чемності. Учасники розмови повинні завжди пам'ятати про своє соціальне положення щодо того, З КИМ ведеться розмова і того, ПРО КОГО ця розмова йде. У дієсловах, прикметниках і іменниках використовується певний тип граматичних і лексичних покажчиків, що дають співбесідникам чітку інформацію про соціальні взаємини людей, що згадуються в мові. Людина, яка говорить, використовує, наприклад, неформальну форму дієслова "йти" (іку), коли говорить з близькою людиною – членом сім'ї, родичем або іншому. Якщо адресат є незнайомою або старшою за віком людиною, використовується покажчик ввічливості –масу: ікі-масу. Якщо людина, про яку йде мова, має вище соціальне положення щодо того, хто про нього говорить, може бути спожита шаноблива форма дієслова "йти" (ірассяру), навіть якщо людина, до якої це відноситься, не присутня під час цієї бесіди. Якщо ж використовується шаноблива форма в розмові про людину з більш вищим соціальним положенням, і при цьому розмова ведеться з особою, з якою немає близьких відносин або яка старша за віком, то використовується як покажчик ввічливості, так і шаноблива форма: ірассяї-масу. Дана форма, ірассяї-масу, дозволяє людині, яка говорить, проявити мовну ввічливість по відношенню до того, З КИМ вона говорить, і продемонструвати шанобливе відношення до того, ПРО КОГО йде мова. Префікс о- (іноді го-) може використовуватися з прикметниками і іменниками з метою виразу ввічливості або пошани до адресата або людини, про яку йде мова, як в словах о-цукуе (парта) і о-сукі (улюблений).
Використання займенників залежить від соціального контексту і часто від статі. Чоловіки, наприклад, використовують в неформальній обстановці займенник першої особи боку, тоді як жінки використовують ватасі, а у формальній обстановці і чоловіка, і жінки використовують ватасі. Вибір частинок, які з'являються в кінці речення, також залежить від статі в неформальній обстановці. Різноманітні форми займенників, також як і система покажчиків ввічливості і чемності, демонструє важливу роль, яку грає чинник приналежності до соціальної групи в японській мові. Якщо адресат відрізняється за віком від того, з ким він говорить, або не має з ним близьких відносин, то людина, яка говорить, використовує ввічливий стиль мови. Сімейні слова також динамічно відображають цю характеристику комунікації. У якісті слова для позначення СВОЄЇ матері при розмові з іншою людиною японці, використовують слово хаха, але вони використовуватимуть слово окасан, якщо розмова йде про чужих матерів. Подібна дублююча лексика використовується і для позначень японських назв для батька, сестри, брата і інших членів сім'ї.
Взято з сайту https://www.japanese-page.kiev.ua/